Rock Einlage
 |
 |
|
 |
В апреле 1845г. жители Айнлаге(Einlage) перенесли своё поселение немного западнее того места, где они сначала поселились (это новое поселение иногда называют Второе Айнлаге (1845-1927гг.). Причиной этого стал большой паводок, который затопил их жилища и заставил поселенцев срочно спасать своё имущество, скот и строить новые дома на более высоком месте. Жители Айнлаге увековечили разливы Днепра в граните. | |
| Но роковое для них решение грянуло в связи со строительством ДнепроГЭСа. Искусственное озеро, созданное плотиной, полностью затопило немецкое селение. Вместе с поселком под воду ушел и знаменитый камень с отметками уровней разлива Днепра. |  |
 |
 |
 |
Археологический памятник (самая ранняя отметка датируется 1789г) находиться на 30 метровой глубине. Дайвинг на этом дайв сайте быстрее можно отнести к подводной археологии. Место совсем не обследовано и наверняка хранит еще много открытий. Скорость течения на этом участке реки бывает разная, но как правило не значительная. Погружения лучше проводить в средине июля, когда на этих глубинах находится термоклин или в зимнее время года. Так как высокая заиленность не способствует хорошей видимости под водой. |
Смотреть лучше в Full HD (1080p) качестве.
Олег ВЛАСОВ
краєзнавець, історик, молодший науковий спiвробiтник вiддiлу iсторii
Нацiонального заповiдника "Хортиця"
Уривок статті
Кічкаський потоп
Катастрофа. Ще взимку 1844-45 рр. з північних країв до Айнлаге стали приходити вісті про надзвичайну кількість снігу в басейні ріки, а це не віщувало нічого хорошого. Коли навесні під теплим сонцем Дніпровий лід став пористим і сірим, селяни щодня, ще до сніданку, почали виходити на берег, аби за старим звичаєм спостерігати за його змінами, робити з цього висновки й радитися. Коли Дніпро ще більш роздувся, шульц (староста) села Іоган Ремпель поставив дюймову мірку, щоб краще оцінити швидкість прибуття води. Незабаром полетіла чутка: «Повінь іде! Лід скоро скресне!» Все село заспішило на берег, щоби пересвідчитися, навіть матері позалишали вдома маленьких дітей. З’явився сильний гуркіт і всі, хто був на льоді, подалися на безпечний суходіл, бо гарно знали, що це означає. Багато хто побіг додому пакувати одяг, необхідні речі, борошно та іншу їжу, щоб винести все це на гору. За наказом шульца селяни Мартенс, Паулс і Раймер залишилися на березі на ніч, аби в разі небезпеки розбудити всіх. Крім того, в кожному будинку мала пильнувати хоч одна людина.
Вранці другого квітня 1845 року лунає страшний стогін і хряск – «Старий» звільняється від крижаних кайданів. Усі кидаються до будинків рятувати все, що можна. На вершину Степка несуть меблі, одяг, мішки з їжею, кухонне начиння, женуть корів, коней, овець та свиней. Тим часом у вузькому руслі між гранітних скель повільно та невпинно виростає крижаний затор. Вода, піднімаючись за ним, як за греблею, штовхає кригу на піщаний берег. За першими крижинами наповзають задні, здіймаючись одна на одну, як голодний хижий монстр. Раптом у цій греблі утворюється широка тріщина. Крига ламається і шалений потік несе її у Кічкаську долину – просто на Айнлаге. Село тоне, під нещадними ударами один за одним падають його дерев’яні будинки та мазанки. З високих схилів Степка чоловіки, жінки й діти зі сльозами на очах безпорадно спостерігають, як за кілька годин гине те, що вартувало стількох старань та було дорогим.
Таким був кінець Першого Айнлаге, як його назвали згодом. Як пам’ять про нього, на дні долини залишилися старі вишні та межові канави колишніх ділянок. А через 60 років, у 1905-у, з’явився монумент вікопомній «Великій воді». Її рівень був позначений на високій брилі при дорозі, біля пивного бару Якоба Тіссена. Тут, за кухлем, колоністи, певно, мріяли про безтурботне майбутнє свого квітучого села. Та це вже зовсім інша історія…