Змова мовчання? Сьогоднi Украïна експортує енергiю за кордон, але жоден з простих громадян не вiдчуває цього на своïй кишенi. Навпаки, держава, яка заради кращого майбутнього принесла в жертву свою головну Рiку, чомусь живе набагато гiрше тих краïн, де нема анi Днiпрогесiв, анi штучних морiв. Тобто жертва була марною. I на цьому тлi нас зваблюють мiфiчними вигодми, пропонуючи новi Днiпрогеси: Днiстровська ГАЕС, Днiстровська ГЕС-2, Ташликська ГАЕС на Пiвденному Бузi, проекти розвитку малоï гiдроенергетики… Що все це може принести, крiм шкоди нашим рiчкам та нових мiльярдiв тим, в кого вони вже є? – Нiчого.
Впливовим технократам подiбний хiд думок здається вельми небажаним. Тому декому хотiлося б назавжди стерти памʼять про первiсний Днiпро для того, щоб не було з чим порiвнювати. Та ми завадимо цьому.
Поверхневий погляд. Займаючись темою Днiпровських порогiв, помiчаєш одну невеселу деталь: численнi автори статей у рiзних ЗМI, як правило, (своïми словами) переписують вже давно написане. Благо – знаменитi твори Якова Новицького й Дмитра Яворницького сьогоднi перевиданi по декiлька разiв, а широкому загалу читати ïх нiколи. Мiж тим, величезнi гори матерiалу марно чекають свого часу десятилiттями, бо на вiдмiну вiд армiï популярiзаторiв, серйозним дослiдникам, якi б могли пiдiйти до роботи системно, тема порогiв чомусь не цiкава. Ось i виходить ситуацiя, як з громадським фондом «Днiпровськi пороги».
Ця днiпропетровська громадська органiзацiя має сайт у Iнтернетi, виступає у пресi, органiзує конференцiï. У фiльмi «Днiпровськi пороги» з серiï «Iншi реальностi», створеному за участю вищезгаданого товариства, я не побачив про пороги нiчого, крiм кiлькох невиразних репродукцiй з перевидання вiдомоï книги Яворницького. На запитання – «чому ж так?» – вiдповiли, що в них немає матерiалу, а головне – товариство бiльше займається проектами на майбутнє. Наприклад, у 2010 р. був презентований фантастичний проект екополiсу «Днiпровськi пороги», котрий за задумом авторiв може бути втiленим за декiлька десяткiв рокiв («коли спустять водосховище»). Менi з цього приводу пригадалася стаття з газети 1929 р. пiд назвою «Електрополiс». Там все було так само грандiозно («Запорiжжя – столиця СРСР»), але з точнiстю до навпаки: «коли збудуємо Днiпрельстан»…
З проектiв казкового екополiсу на Днiпровських порогах
Iнший напрям роботи товариства – (неодноразовi) заяви про себе у зв'язку з небезпекою руйнування греблi Днiпрогесу, через те, що вона стоïть на геологiчному розломi. Шановнi, про розломи знали вже 100 рокiв тому, а наша гребля занадто масивна, i (нажаль) сама собою не впаде, якщо тiльки ïй не допоможуть. Як на мене, подiбна фантастично-езотерична творчiсть сприяє тiльки тому, що небайдужi до гарноï справи люди перестають сприйматися серйозно.
Що ж робити? Для того, щоб знайти щось нове й донести це до людей, замало тiльки бажання. Навiть коли у вас є час, без коштiв нiчого не добʼєшся: треба ïздити по мiстах Украïни й закордону, десь жити, чималi грошi платити за копiювання матерiалiв. Дивно, але на завадi може стати й так звана «наукова конкуренцiя». Припустiмо, якийсь музей має щось цiкаве. Але це – «ексклюзив» та «iнтелектуальна власнiсть», що начебто належить виключно працiвникам закладу, в яких є «право на першу публiкацiю». Але коли вiдбудеться ця публiкацiя? – За рiк, за десять, чи…
Головне ж – одна людина не зможе зробити багато. Потрiбен колектив однодумцiв, планомiрна i довга робота. Нижче я вкажу всього лише декiлька напрямкiв пошуку для тих у кого, як кажуть, є час та натхнення.
Фiльми. Мабуть, мало знайдеться людей, якi бачили пороги в кiнохронiцi – це величезна рiдкiсть. Порадую: в Украïнi така кiнохронiка є, хоч i мало. У Києвi, в Центральному архiвi кiнофотофоно документiв iм. Пшеничного зберiгаються, мiж iншим, кiножурнали 1920-30-х рокiв. Серед багатьох сюжетiв – краєвиди Днiпровських порогiв 1928 р., вiйськово-спортивна експедицiя порогами 1929 р., весняний розлив Днiпра 1930 р. Пороги є i в кiнофiльмi А. Кордюма «Днiпро в бетонi» (1930 р.).
Нажаль, поки не вiдомо, де зберiгаються матерiали фотокiнолабораторiï Днiпробуду, яка кожного дня складала величезний лiтопис будiвництва Днiпрогесу. Серед створених нею фiльмiв є й тi, що цiлком присвяченi порогам та археологiчним дослiдам на них.
Всього лише кiлька кiно-секунд з порогами є у документальному фiльмi про Запорiжжя «Город солнца и стали» (1967 р.). Бiльше – у творi Дзиги Вертова «Одиннадцатый» (1928 р.), художнiх фiльмах I. Кавалерiдзе «Штурмовые ночи» (1931 р.) та О. Довженка «Iван» (1932 р.). Щодо фiльма А. Кордюма «Останнiй лоцман» (або «Вiтер з порогiв») – кажуть, його в Украïнi нема. Може вiн зберiгся десь за кордоном…
Фото порогу, зроблене пiд час зйомок фiльму "Iван" (1932 р.)
Фотографiï, напевне, дадуть нам найлiпше уявлення про зниклий свiт. Але якраз iз ними в нас проблема. Навiть у Центральному архiвi кiнофотофоно документiв ïх одиницi (й те – часто пiд помилковими назвами). Благо – лишилося десятки негативiв фотографа Днiпробудiвськоï археологiчноï експедицiï Марка Залiзняка. Вони розкиданi по музеях Днiпропетровська, Донецька, Запорiжжя (Музей iсторiï Запорозького козацтва). Можна сподiватися на «велику поживу» серед матерiалiв фотокiнолабораторiï Днiпробуду, якщо вони будуть знайденi (в ïï архiвi десятки тисяч негативiв).
Не можна не згадати й про архiв Iнституту Археологiï НАН Украïни. Тут, серед матерiалiв згаданоï експедицiï, лежать сотнi (!) негативiв: моменти розкопок, портрети археологiв, знахiдки й десятки краєвидiв порожистого Днiпра. Адмiнiстрацiя Iнституту Археологiï встановила високi такси на копiювання свiтлин – лишається сподiватися на багатого спонсора… 
Краєвид Дніпра з матеріалів Дніпробудівської археологічної експедиції 1927-32 рр. Архів Інституту Археології
Старовиннi поштiвки – справжнє вiкно у минуле. Багато поштiвок iз зображенням порогiв побачили свiт у фешенебельному альбомi «Северная Таврия на почтовой открытке», який вийшов нещодавно. Ще бiльше лежать по приватних колекцiях. Дореволюцiйнi поштiвки (в тому числi й кольоровi) вiдрiзняються витонченнiстю краєвидiв, але назви ïх часто неточнi. Радянськi ж – бiльш простi, зате документальнiшi. Велика кiлькiсть таких карток iз серiï «Днiпрельстан» зберiгається у Запорiзькому обласному краєзнавчому музеï. 
Поштiвка 1915 року
Карти i плани, особливо докладнi – не просто схематичне зображення мiсцевостi. Тi, хто вмiє ïх читати, з легкiстю може уявити собi краєвид, навiть без фотографiй або картин. Не дивно, що протягом столiтть хорошi карти складали державну таємницю. Враховуючи те, що Днiпро завжди був стратегiчним шляхом, його картографуванню придiлялася особлива увага. 
План з матерiалiв до проекту iнженера Всеволода Тiмонова 1894 року.
З кiнця ХVIII до початку ХХ ст. було складено понад 20 проектiв перетворення рiки на суцiльний водний шлях – будiвництва каналiв або гребель на порогах. Цi проекти викликали появу якнайдокладнiших планiв Днiпра. Майже всi вони зберiгаються в закладах Москви та Петербургу. Одна з таких прекрасних карт до проекту 1913 р. швейцарських iнженерiв Шапюi та Гольє зберiгається у Державному архiвi Запорiзькоï областi. Документ пiд назвою «Каналы и гидроэлектрические сооружения Днепра» складається з 12 величезних аркушiв. Але, звiсно, найбiльш якiсним є картографiчний матерiал Днiпробуду 1920-х рокiв масштабу в 1 см 20 м. У киïвськiй Нацiональнiй бiблiотецi iм. Вернадського наявна тiльки частина його – район м. Запорiжжя. Решта – мабуть у Москвi. Зате в тiй таки Вернадцi є, наприклад, рукописний атлас Днiпра 1784 р., атлас Днiпра вiд Кременчуга до Лимана 1863 р., та особливо докладнi, кольоровi плани Днiпра вiд Києва до Лимана 1881-86 р. полковника Полiкарпова.
Кiнцевий результат. Не за горами 2012 рiк – 80 рокiв з того часу, як Ненаситецький порiг пiшов пiд воду. Чому б не вiдмiтити цю дату великою фотовиставкою, випуском фiльму або багатоiлюстрованоï книги. Це було б достойною зустрiччу ювiлею Днiпрогесу та неабияким доповненням до туристичноï програми для гостей футбольного чемпiонату: хай знають чужинцi, як ми «любимо» нашу Рiку.
На останок звертаюся до всiх небайдужих. Можливо, хтось iз шановних читачiв має старi сiмейнi фото або поштiвки з зображенням порогiв та Хортицi першоï половини ХХ ст. Адмiнiстрацiя Нацiонального заповiдника «Хортиця» буде вельми вдячна тим, хто дозволить вiдсканувати цi зображення для використання ïх у майбутнiх виставках (з обов'язковим зазначенням iменi шановного передавача).
Шукайте i знайдете. Збирайте iнформацiю та дiлiться нею у статях i книгах, створюйте сайт в Iнтернетi. Все що робиться, має бути донесеним до людей, а не залишитися на сторiнках нiкому не вiдомих дисертацiй. Тiльки передавши знання про те, яким прекрасним був колись Днiпро, можна виховати в суспiльствi стiйке несприйняття iдей технократичного споживацтва. Хай олiгарх не отримає зайвий мiльярд, зате краса землi залишиться для нас. Це i буде головний кiнцевий результат.
