Дивiться пiд ноги! – бо iнодi таким чином на березi рiчки можна зробити якесь вiдкриття. У далекому 1995 р. робiтник заводу Мотор-Сiч Ігор Пiсарев, любитель археологiï, гуляючи по пляжу в селi Канiвське, назбирав на пiску кiлька дрiбних знарядь i простих лусок кременю. Це – вiрна ознака стоянки давнiх людей, адже кремiнь – порода не мiсцева i якщо вiн є – його сюди принесли. Своï знахiдки Ігор показав спiвробiтнику заповiдника «Хортиця» Дмитру Кобалiï, а той – спецiалiсту з кам’яноï доби Олегу Тубольцеву. Сумнiвiв не лишилося – знайдено нову, надзвичайно рiдкiсну i гарно збережену пам’ятку часiв палеолiту (давнього каменю). Назвали ïï Мiра – по iменi дружини першовiдкривача.
Вже багато рокiв розкопки тут ведуться пiд керiвництвом киïвського археолога Володимира Степанчука. З’ясовано, що стоянка заселялася людьми двiчi, й було це бiля 27 – 28 тисяч рокiв тому. Тодi тут шумiв сосновий лiс, де iнодi траплялися пожежi, а навкруги простягалися неозорi рiзнотравнi степи. Мисливцi бiльше полювали на бiзона, коня, а також дрiбних хижакiв – песця, лисицю звичайну й корсака. Траплялося забити й мамонта, пiвнiчного, благородного та гiгантського оленiв, зайця, барсука й бабака. Знайшли археологи й вироби з кiстки – наконечники, голки, ретушери для тонкоï обробки крем’яних знарядь, а головне – прикраси у виглядi просвердлених зубiв тварин i дрiбнi уламки кiстки, вкритi гравiйованим орнаментом. Це, до речi, поки що найдавнiшi з вiдомих предметiв мистецтва в Украïнi!
На стоянцi вдалося простежити ямки вiд каркасу легкого конiчного житла площею 14,5 кв. м. Всерединi його трапився маленький уламок коронки людського зуба. Навiть по такiй дрiбницi визначено, що належав вiн людинi сучасного виду, а не, наприклад, неандертальцю. Звiдки ж вiн до нас прийшов? – Про це повiдомляють кам’янi знаряддя працi, серед яких багато кiлька разiв пiдновлених i перероблених. Сировини не вистачало, й люди носили ïï з собою. Породи каменю походять з Румунських Карпат, рiчок Пруту, Днiстра, Пiвденного Бугу та Інгульця. А це – бiля 700 км, i тiльки по прямiй!
Але не так дивують вiдстанi, що ïх долали нашi предки, як глибина залягання слiдiв ïх буття. «Культурний шар» стоянки Мiра вкритий 15-метровою товщею пiску. Звiдки цей пiсок?
Природні водосховища. Пам'ятаєте зображення кордонів давнього льодовика на карті у шкільному атласі? – Величезним язиком він спускається на південь вздовж Дніпра. Слідами його вважаються потужні поклади перемішаних скельних уламків, глини та піску – так званих морен, які лід штовхав перед собою. Вони трапляються до широти Дніпропетровська. Проте, щодо походження цих товщ є інша гіпотеза. Серед її прибічників – географ Василь Пазинич.
Льодовик майже не зачепив українських земель, однак дуже вплинув на них. Шаруваті відкладення у долині Дніпра, на думку вченого, пов'язані не з льодовиком... а з озером. Спочатку маси льоду продавлювали під собою западини, потім, коли льодовик танув, ці западини наповнювалися водою. «Кінцеві морени» – високі вали ґрунту по краях льодовика – затримували воду, утворивши на місці майбутнього басейну Верхнього Дніпра «Поліське озеро». Сталося це 450 – 500 тис. років тому. Поряд із цим природним водосховищем штучні «моря» доби «великих будов комунізму» виглядали, як ставки. Рано чи пізно водойма переповнювалася й проривала застарілу греблю. На прадавньому Дніпрі відбувалася повінь неймовірних масштабів. Як припускається, таких катастроф було принаймні чотири. Кожного разу Поліське озеро все зменшувалося у розмірах, аж поки не зникло 13 – 12 тис. років тому.
До цієї останньої катастрофи вище порогів Дніпра існувало й менше озеро. Воно утворилося внаслідок перекриття ріки природною дамбою з весняної криги, поваленого лісу, глини та піску, що його ніс бурхливий потік. Кілька стоянок первісних людей, знайдених на березі Кременчуцького водосховища, можливо, стояли саме на березі озера. Тобто берегові смуги давньої та сучасної штучної водойми співпадали.
Сліди катаклізмів. Найпотужніша катастрофа на Дніпрі сталася 23 – 22 тис. років тому. Шалений потік десятки кілометрів шириною виніс циклопічні брили, кубокілометри накопичених за сотні років осаду, вигриз і протягнув за собою величезні шмати берегових схилів, змітав все живе й неживе на своєму шляху. Всі відомі стоянки в долині Дніпра і навіть на прилеглих суходолах зазнали руйнувань.
У котлованах Дніпродзержинської, Кременчуцької та Київської ГЕС та у балці Сажавці біля Дніпропетровська, геологами, археологами та палеонтологами свого часу було знайдено велику кількість решток давньої фауни. Причому, товсті кістки були часто переламані, кістяки – наче звалені, кінцівки відірвані. Знаходили й стародавній «фарш» – перемелені рештки звірячої плоті упереміш із ґрунтом і гілками. Найцікавіше те, що більш «молоді» зразки дуже часто знаходилися глибше за «старші». Що означає цей вінегрет, як не свідчення вбивчої повені?
На думку Василя Пазинича, саме катастрофа 22 тис. років тому нанесла п'ятнадцяти-метровий шар піску на стоянку Міра. Подібні ж повені залишили сліди й у районі Києва, й біля гирла Дніпра. Тут, на Олешківських пісках, утворилося від п'яти до семи великих піщаних арен – кожна, як пам'ять про окремий катаклізм. У нас, на Хортиці, теж є сліди тих давніх подій. Можливо, всім відомий Чорний камінь був принесений сюди, за сотні кілометрів від свого родовища, водами льодовикового Потопу...
P. S. Гіпотеза шановного В. Г. Пазинича про катастрофічні повені на Дніпрі частиною його колег вважається доволі дискусійною. Проте і теорію Дарвіна не визнавали попервах...
Олег Власов,
молодший науковий співробітник
Національного заповідника «Хортиця»
На свiтлинах: Чорний Камiнь на Хортицi, картина I. К. Айвазовського "Всесвiтнiй потоп" та Олешкiвськi пiски.
